Яновський Юрій Іванович читать онлайн

Юрій Яновський Трамонтан дмухав з берега, був мiсяць сiчень чи лютий, море замерзло на сотню метрiв, на морi розходилися хвилi, на обрiї вони були чорнi з бiлими гривами, добiгали до берега напроти вiтру, вiтер збивав з них бiлi

Юрій Яновський 1 Вона, ваша молодість, довгая странниця: за степами, за вежами далекими «раст Ъкашеться мыслію по древу, с Ърымь вьлкомь по земли, сизымь орьломь подь облакы» Безнастанний юнацький гул, веселий і тривожний, тремтить, як папороть Перші оази виростають у пустелях розуму Думок струмені

«…Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг, хоч і вчилися вони на різних факультетах. Віку були не зовсім похилого – близько шести десятків літ, коли брати загальну суму їхніх років. Звали їх Воля, Рада й Аліна, причому – перша була математик, друга – біолог, а третя вчилася на філо

«У робфаківця на столі стоїть попільниця. Зовнішнім виглядом, білою фарбою вона нагадує плисковату морську мушлю. В дійсності ж це кістка з лоба чоловіка» На нашем сайте вы можете скачать книгу "Історія попільниці" Юрій Яновський в формате fb2, rtf, epub, pdf, txt, читать книгу онлайн или купить кн

«…Величезна ніч обняла Большакова за шию. Заглянула в вічі… І мене голубила так ніч. Я знаю про зелене жито, як пахне, і мене нічна хвилює млость. Я тепер щойно наповнюю себе проміннями зорь, таємницями хвилин. Тепер я лише відчуваю велике, і перо моє ворогує з думкою. Тепер в мені хаос. А пройде ча

«…Знову старий мамут Вім, що його бойовий бивень пролежав у землі над Дніпром 53 000 років, старий Вім проходить перед моїми очима. Знову обсипається пісок у конусній ямі поганої оперети. Знову примітивні мелодії доносить мені вітер. Голі статисти з кудлатими перуками – мої минулі батьки. Темний схі

«Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг, хоч і вчилися вони на різних факультетах. Віку були не зовсім похилого близько шести десятків літ, коли брати загальну суму їхніх років. Звали їх Воля, Рада й...

«З Берліна мій друг привіз спокійні манери великого міста і трошки сивини на скронях. Його замріяність не виходить за ці межі. І лише хвилинами незрозумілих вечорів його дух буйно розквітає. Мій друг думає образами й фарбами. Він не є художник, бо це слово означає безконечну кількість обріїв. У мого

«Ви відгадали – я хочу топтати романтичні полині. На ноги посиплеться гіркий пил, гіркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гіркі подихи піднесе мені степ. Сонце розпливеться коло обрію, як рана. День позганяє вітри на тирло на ніч. А я топтатиму гіркі полині».

Юрій Яновський Пустимо стрілку, як грім по небу; Пустимось кіньми, як дрібен дощик; Блиснем шаблями, як сонце в хмарі! Перша пісня Голос: Благословіть почати щирий труд, Що відчинив би далину, як двері Довірте недостойному перу Достойне слово ставить на папері Багато в світі радості й принад, Країн